У 1973-1975 роках проходила Міжнародна нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Результатом роботи цього форуму стало підписання Гельсінкських Угод – документ, підписаний головами 35 держав в столиці Фінляндії Гельсінкі 30 липня – 1 серпня 1975 року. Нарада була скликана за пропозицією (1965 рік) соціалістичних держав-учасників Варшавського Договору. З політичного боку це було необхідно для стримування німецького реваншизму.
09.11.1976 – створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Мета групи – контроль за дотриманням радянським урядом Гельсінкських угод, які гарантували дотримання прав людини. За час своєї діяльності з 1976 по 1980 pp. УГГ видала 30 заяв і звернень, 18 меморандумів і 10 бюлетенів
Ініціаторами заснування Української Гельсінської групи були: Микола Руденко, Олесь Бердник, Оксана Мешко, Левко Лук’яненко, Петро Григоренко. Пізніше їх підтримали Ніна Строката, Іван Кандиба, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Маринович.
Група була активна до 1981 року, коли всі її члени були ув’язнені.
Заключний акт “Наради з безпеки і співробітництва в Європі» 1975 проголосив:
– В міжнародно-правовій сфері – закріплення політичних і територіальних підсумків Другої світової війни, виклад принципів взаємин між державами-учасниками, у тому числі принципу непорушності кордонів; територіальна цілісність держав; невтручання у внутрішні справи;
– У військово-політичній сфері – узгодження заходів зміцнення довіри у військовій області (попередні повідомлення про військові навчання та великі пересування військ, присутність спостерігачів на військових навчаннях); мирне врегулювання спорів;
– В економічній області – узгодження основних сфер співпраці в області економіки, науки і техніки та захисту навколишнього середовища;
– В гуманітарній області – узгодження зобов’язань з питань прав людини і основних свобод, в тому числі свободи пересування, контактів, інформації, культури і освіти, право на працю, право на освіту та медичне обслуговування.
Отже, правозахисний рух в Україні в 70-80 роках ХІХ ст.. так і сьогодні був і є невід’ємною частиною загальнолюдського поступу в дусі свободи. Він виник на ґрунті національно-визвольного руху та опозиційного комуністичній ідеології інакодумства, поставленого тоталітарною державою поза законом, із суспільної необхідності захищати елементарні права людини від постійних порушень їх із боку держави – у соціально-економічній, національно-культурній сфері і релігійній сфері. Продовжує своє існування і в сучасній державі.
Матеріал підготували:
Зав.ТМБ – Т.І. Клименко
Бібліотекар – О.В.Постних