Проектування ОАТЕЦ і міста
Щоб мати уяву про розвиток нашого краю, необхідно ознайомитись з минулим нашого регіону – Північно-Західного Причорномор’я.
За свою багатовікову історію наш край і народи були свідками різноманітних історичних подій. На території нашого краю в розкопаних курганах було знайдено погребіння (на околиці Біляївки та Маяк), що датується ІІ-І тисячоліттям до нашої ери. Це було підтверджено знахідками Маяківського загону Буго-Дністровської експедиції інституту археології, яка вела розкопки групи курганів зазначеної місцевості. Зокрема було знайдено погребіння епохи бронзи, зліпки посуду, шнурові відбитки, а поховання молодого воїна було знайдено під час будівництва дитячого садка №1. Майже за III тисячі років до нашої ери тут проживали племена тюркського походження. Найбільш войовничими з них були кіммерійці.
На початку VII ст. до н.е. в українських степах з’явилися племена скіфів, котрі переважали кіммерійців чисельністю, військовою організацією і політичною єдністю, адже на чолі їх стояли царі, які мали необмежену владу, на відміну від кіммерійських, розрізнених племен з багатьма вождями.
Кіммерійці вирішили покинути свою землю, але їхні царі вважали, що потрібно боротись з ворогом. Не знайшовши підтримки більшості народу, не бажаючи залишати батьківщину, царі поділились на дві рівні частини і загинули у битві між собою. Вони були поховані в кургані поблизу ріки Тірас (Дністер). Втікаючи від скіфів, кіммерійці, на чолі з царем Тугдаммс (Лігдамісом), відійшли через Кавказ вздовж Чорноморського узбережжя і оселились у південному Причорномор’ї (в ассирійських джерелах – країна Гаммір), не припиняючи своїх військових походів. Не виключено, що між кіммерійцями, які прийшли на Закавказзя і в Передню Азію, було і праслов’янське населення. Частина кіммерійців потрапила, можливо, і на захід, про що може свідчити назва м. Кіммерій в Італії. Ті кіммерійці, котрі залишились в українських степах, загубились серед нових пришельців-скіфів. Пам’ять про кіммерійців – загадковий народ давньоукраїнської історії – збереглася.
Греки-переселенці, котрі з’явились в українському Надчорномор’ї в VI ст. до н.е., тобто вже через сто років після перебування тут кіммерійців, називали багато місць “кіммерійськими”: Боспор Кіммерійський (Керченська протока), “кіммерійські” переправи, “кіммерійські” стіни, місто і гора Кіммерік.
В III-VI століттях Північне Причорномор’я заселяють ранньослов’янські племена антів, а в УП-ХІ ст. – уличів і тиверців.
Освоєння слов’янами цього регіону сприяло виникненню м. Білгород-Дністровська на руїнах давньогрецької колонії Тіра. Протягом трьох століть наш край перебував під турецько-татарським пануванням.
Підневільні народи намагалися скинути ярмо. Неодноразово їм на допомогу приходили київські князі, а згодом – і запорізькі козаки.
Після ліквідації Запорозької Січі в 1775 році козаки кинулися сюди, на турецькі землі, рятуючись від переслідування російської імперської влади. За наказом Катерини, протягом 1792-1793 років багатьох козаків було переселено на Кубань, проте частина козаків залишилась проживати в околицях Одеси. В кінці XVIII століття територія від Сухого лиману до річки Барабой була віддана для поселення військовослужбовців – греків Одеського піхотного батальйону.
Під час II світової війни територію Біляївського району захищали 1-ша гвардійська дивізія по Тираспольському шосе, 3-тя піхотна дивізія намагалася форсувати Дністер в районі Біляївки, 25-та Чапаєвська стрілкові дивізія Приморської армії, прикордонники, артилерійський полк, 26-ий зенітно-артилерійський дивізіон і 162-ий зенітно-кулеметний батальйон. 25-а Чапаєвська стрілкова дивізія була сформована В.І.Чапаєвим в часи громадянської війни. Командував дивізією полковник А.С. Захарченко.
Дивізія зайняла лінію оборони 287-м стрілковим полком від Кароліно-Бугаза до Граданиць, а 31-ий стрілковий полк – від Граданиць до Тирасполя. Співвідношення сил було не на користь радянських військ. Ворог мав перевагу в 6 разів в особовому складі, в 5 разів в артилерії, втричі – по літаках. У німців було близько ста танків, а в Приморської – жодного.
26 липня ворог форсував Дністер в районі Тирасполя і переправився на лівий берег. На Одеському напрямку ворог зосередив всю 4-ту румунську армію. Не в силах стримувати ворога. Приморська
армія з боями відступає. Жорстокі бої тривали до 18 серпня. В цей день авіація ворога піддала масованому бомбардуванню бойові порядки радянських військ, в тому числі і Біляївського винищувального батальйону і Біляївку, Маяки, Карлсталь, Фріденталь, Одесу. Жменька радянських винищувачів намагалася відігнати ворожі бомбардувальники. Проте сили були нерівними, в ротах захисників нараховувалося не більше, ніж 25-30 відсотків боєздатних солдатів.
19 серпня, зосередивши великі сили на Біляївському напрямку, ворог перейшов в наступ. Прорвавши лінію фронту, він захопив Біляївку і Маяки. Захисники Біляївки відступили в район Фріденталя. Військово-політична ситуація, що склалася на початок 1944 року, дозволила Радянському урядові та Червоній армії розпочати операцію по вигнанню окупантів з території України. Військами, що звільняли територію Біляївського району, командував генерал-лейтенант І.А. Плієв. Генерал отримав завдання фронту захопити Біляївку, Маяки, Карлсталь, Широку Балку. Звільнення Біляївки та Маяк Воєнна Рада Фронту вважала одним з найважливіших завдань. Через ці населені пункти пролягала переправа через Дністер, а в Біляївці- водопровідна станція. Тому було завдання – будь-якою ціною захопити цей об”єкт. Ввечері, 6 квітня, на Біляївку наступали основні сили кінно-механізованої групи, а 4-ий механізований корпус виступив в напрямку Карлсталь і Фріденталь. 7 квітня Біляївка була повністю звільнена від фашистів. А 10-та кавалерійська дивізія полковника С.А.Шевчука в цей же день звільнила Маяки. Одна з вулиць Теплодара названа на честь генерала Плієва.
Моє серце, я впевнена, вміє любити свій рідний край, свою Батьківщину, бо вона зберігає великі цінності і скарби вітчизняної історії. Це і в природі, і в будівлях, у спогадах і переказах, легендах і думках, казках, піснях і танцях. У традиціях, у звичаях і обрядах, у рідній мові. Все це необхідно оберігати, бо це моя земля. Я люблю своє рідне місто Теплодар, бо це моя маленька батьківщина, де я народилась, виросла, де продовжую навчання і живу. Я люблю твої вулиці, будівлі, єдиний наш пам”ятник, і старий кряжистий дуб поруч із церквою. Люблю алеї, клумби, квітники.
Житлово-громадянське будівництво планувалося в селищі міського типу, що розмістилося на правому березі Барабойського водосховища, на відстані чотирьох кілометрів на північний схід від промплощадки.
Технічний проект забудови селища Одеської АТЕЦ розроблено з урахуванням розселення на першу чергу будівництва 1989 рік – 17000 жителів, з подальшим розвитком до 2000 року – 20000 жителів (при нормі забезпечення- 18кв.м на людину). Генеральним планомпередбачена можливість розширення селища міського типу до 25000 жителів, а також прогноз можливого територіального розвитку – до 60000 мешканців. Селище міського типу планувалося в складі двох мікрорайонів, громадського центру, лікарняного комплексу на 265 місць, комплексу професійно-технічного училища на 720 учнів, кварталу побутово-технічних объєктів, парку з штучним ставком, спортивними площадками та стадіоном. Кладовище та звалище побутових відходів мали розміщатися поза межами селища на спеціально вибраних площадках.
Для обслуговування жителів селища передбачалося розширення хлібозаводу міста Біляївка.
Для забудови мікрорайонів прийняті 5-поверхові та 9-поверхові будинки, що постачали заводи Міненерго СРСР. На основних композиційних осях селища мали розміщуватись будівлі підвищеної (до 14 пов.) поверховості з вмонтованими підприємствами для обслуговування. В південно-східній частині селища планувалося забудувати одноквартирними будівлями з присадибними ділянками.
Проектом передбачалися всі види інженерного устаткування для благоустрою: холодне та гаряче водопостачання, каналізація, теплопостачання, електропостачання, телефонізація. Приготування їжі передбачалося на електроплитах. Позаселищна сітка водопостачання, каналізації та теплопостачання були розроблені Горьківським відділом інституту „Теплоелектропроект”, мережі ЛЕП ІЮкВ і електропідстанції 110/ЮкВ- Київським відділенням інституту „Енергосітьпроект”.
Проектні роботи по водосховищу та берегоукріпленню в межах селища виконані Одеською філією інституту “Укрюжгидропроводхоз”, роботи по під’їзних шляхах від АТЕЦ до житлових масивів-Горьківським відділом інституту “Теплоелектропоект”, по автодорогах зі сторони міста Біляївки – Одеською філією інституту “Укргипродор”.
Топографічні, геодезичні та інженерно-геологічні дослідження виконані Львівським відділенням інституту “Теплоелектропроект” в 1981-1982р. Проект захисту від електрохімічної корозії підземних комунікацій
селища розроблено Одеською філією інституту “УкрГИИНТИЗ” Природно-кліматичні та містобудівельні умови.
Розміщення. Рельєф.
Площадка будівництва житлового селища Одеської АТЕЦ розміщується на сільськогосподарських землях радгоспу “Родина” Біляївського району Одеської області на північ від промплощадки АТЕЦ. Відстань до промплощадки – 4 км, до райцентру Біляївка – 9 км, до найближчої залізничної станції Вигода – 15 км, до обласного центру Одеса – 25 км. З північної, південної та західної сторін площадка межує з
сільськогосподарськими землями радгоспу “Родина”, з східної сторони-узбережжя Барабойського водосховища, що використовується для зрошування сільськогосподарських земель.
Площадка має виражений рівнинний рельєф з падінням відміток в сторону Барабойського водосховища. Перепад відміток в межах площадки складає 46м, нахил території не перевищує 10%. Значною крутизною схилів характеризується балка біля Барабойського водосховища, де нахил досягає 30%. Комісією по вибору площадки будівництва ОАТЕЦ та житлового селища розглядалися два варіанти розміщення житлового селища. За першим варіантом житлоселище розміщується на південний захід від селища Мирне, південніше автодороги Одеса – Маяки, в 4 км від промплощадки АТЕЦ. За другим варіантом -житлоселище розміщується західніше Барабойського водосховища, на його високому березі, в 3,5км північно-східніше від промплощадки. При зіставленні двох варіантів комісія віддала перевагу варіанту розміщення селища на березі Барабойського водосховища по містобудівельним міркуванням та кращими екологічними умовами проживання. Враховуючи зауваження Міністерства сільського господарства України по акту вибору площадки, при розробці генерального плану та проекту планування житлоселище зміщено на 0,5км на північ на неполивні землі. Актом вибору площадка житлоселища визначена в розмірі 130 га. При розробці генерального плану території житлоселища збільшено до 173 га, в зв”язку з додатковим розміщенням двох дитсадків на 320 місць та спортивної площадки, а також бази механізації та автогосподарства на 350 машин, бази ОРСу, підстанції.
Площадка звалища – полігону господарсько-побутових відходів – площею 4 га, розміщена на відстані 4 км північніше основної території селища, на землях радгоспу „Красноповстанческий”. Це є кар”єр, що
використовується для зсипання господарсько-побутових відходів, що вивозяться з міста Біляївка.
Кліматична характеристика району будівництва. Звіт про кліматичну характеристику району будівництва ОАТЕЦ виконаний Одеським Гідрометеорологічним інститутом в 1981 році та затверджений Львівським інститутом “Теплоелектропроект”.
Досліджуваний район за схемою кліматичного районування СРСР відноситься до Причорноморської підобласті, що вузькою полосою (30-40 км) простягається вздовж берега моря. Клімат відзначається м”яким температурним режимом, підвищеними значеннями сумарної радіації, великою посушливістю.
Континентальність клімату змінюється від 36-38% в береговій смузі до 39% вдалині від моря. Взимку при невисоких морозах та високій відносній вологостіі значній швидкості вітру, спостерігається ефект вихолоджування, що рівноцінний морозам – 15, -17 градусів. Внаслідок частих відлиг, сніговий покрив нестійкий. Тривалість безморозного періоду – 166-208 днів, випаровуваність 680-700 мм, коефіцієнт зволоження – 0,6. Характерною рисою холодного періоду є надзвичайна нестійкість термічного режиму- переважає похмура погода з частими відлигами та короткочасними похолоданнями. Абсолютний мінімум -28, -ЗО градусів. Суворі зими спостерігаються раз в 14-15 років. Взимку сніговий покрив сягає 10 см. Літо жарке та довге (131-143 дні) з переважанням ясної та безхмарної погоди. Абсолютний максимум складає 36-40 градусів. Весною та восени добре виражені періоди з переважанням стійкої антициклональної погоди і нестійкої – циклональної погоди. Тривалість весни – 70 – 78 днів. Осінь, звичайно, суха, тепла, дощі починаються лише в кінці жовтня. Тривалість осені – 75-80 днів. Негоду змінюють теплі періоди, що зумовлені антициклонами, які приносять з півдня тепле повітря. Хмарність відзначається правильним річним ходом із зимовим максимумом 7-8 балів та літнім мінімумом 2-3 бали.
Річні суми опадів збільшуються по мірі віддалення від берега моря. В середньому за рік випадає 82 – 84 % рідких опадів , 8 – 11 % змішаних , 6 – 8 % твердих. В сумі вони складають 386 мм. Більшу частину року переважають вітри північного напрямку: північно-західні, північні, північно-східні. Середня швидкість складає 4 – 7 метрів за секунду.
Інженерне – геологічні умови ділянки.
Інженерне – геологічні дослідження на стадії технічного проекту на площадці житлоселища ОАТЕЦ виконані Одеським інститутом “Укрюжгипрокоммунстрой” по північній частині та Львівським філіалом “Теплоелектропроект” по південній частині. Територія житлового селища Одеської ОАТЕЦ знаходиться в межах Причорноморської низовини і представляє собою рівнину, поверхня якої знижується з півдня на південний схід. В геологічній будові приймають участь четвертинні еолово-делювіальні лессові грунти, четвертинні делювіальні грунти, які підстеляються верхньо-іліоценовими та понтичними відкладеннями
неогену. На вододільній ділянці , де відзначені найбільші абсолютні відмітки поверхні (82-90 м), зустрічається та виділяється майже повний комплекс лессоподібних горизонтів верхнього середнього та
нижнього антропогену. Потужність лессоподібних відкладень на вододільній ділянці складає 17 – 20 м. В сторону балки , до долини річки Барабой, відбувається зменшення потужності лессових відкладень
до їх повного зникнення.
Потужність червоно-бурих глин, що підстеляються, складає 3 – 4м. Понтичні відкладення в верхній частині представлені вапняками – черепашниками вивітреними, зруйнованими до щебня з суглинками та супісками. Потужність вапнякової товщі складає 9 – 11 м. Всі вищезазначені відкладення покриті грунтово-рослинним шаром потужністю 0,3-0,6м. Грунтові умови площадки житлоселища ОАТЕЦ відносяться до І-ІІ типу по просіданню. Максимальне просідання лессоподібної товщі грунтів при замочуванні під власною вагою складає 20,6 см, середня-13,2 см.
Грунтові води приурочені до лессоподібних суглинків Тилигульського та Сульського горизонтів й зустрічаються на глибині 8,7-16м . Горизонт малочисленний, має локальне розповсюдження. Живлення водоносного горизонту здійснюється за рахунок інфільтраційного живлення, а також за рахунок витікань із
зрошувальної системи, що розміщується на півдні. Розвантаження водоносного горизонту відбувається в понтичні відкладення, що лежать нижче. Загальна мінералізація води складає 11,46-12,90 г/л.
Іонний склад вод -сульфатне- натрій- калієво-магнієво-кальцієвий, хлоридно-сульфатно-магній -натрієво -калієво- кальцієвий. Води мають сульфатну агресивність по відношенню до бетону портландцементу.
Згідно керівництва по проектуванню приміщень та будівель, площадка відноситься до І типу території по потенційному підтопленню. Очікувана межа підйому рівня ґрунтових вод можлива до відміток закладених водонесучих комунікацій. Їх розвантаження здійснюватиметься на схилах долин та балок, в місцях виходу
вапняків на поверхню.
Історія нашого краю має глибоке коріння, природні умови сприяли заселенню цієї території, недарма ця місцевість була ласим шматком для поневолювачів.
Енергетична проблема міста Одеси мала бути вирішена за рахунок побудови ОАТЕЦ.
Теплодар в період будівництва Одеської АТЕЦ (1981-1997рр)
Зародження міста бере свій початок з Постанови Ради Міністрів СРСР про будівництво Одеської атомної теплоелектроцентралі /ОАТЕЦ/. Тут, у Причорномор’ї, поблизу міста Одеси Актом Державної комісії від
1 серпня 1980 року, що затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.08.1980 року, був визначений майданчик для будівництва селища міського типу та атомної теплоелектроцентралі АТЕЦ.
Лютий 1981 року. Комісія по вибору площадки. Проект будівництва селища розроблений Одеською філією інституту “Діпромісто”, атомної теплоелектроцентралі – Горьківською філією Інституту “Атомтеплоелектропроект” Міністерства енергетики СРСР. 15 травня 1981 року прибула комісія у складі І секретаря обкому Кириченка М.К., голови облвиконкому Походіна В.Ф., секретаря обкому Борща Є.Г. на мітинг , присвячений відкриттю будівництва селища ОАТЕЦ.
Це було справжнє свято. З транспарантами, прапорами, з припіднятим веселим настроєм, всі вирушили на урочисте відкриття пам”ятника. Було закладено перший кубометр бетону. На нього секретар обкому Кириченко М.К. встановив меморіальну дошку з надписом: “15 мая 1981 года начато строительство поселка знергетиков Одесской атомной ТЗЦ”.
Так розпочалось будівництво селища енергетиків. В квітні 1982 року було закінчено монтаж першого будинку, почались оздоблювальні роботи будинку та обладнання даху.
Вже до кінця 1982 року в населеному пункті було збудовано 2 багатоповерхових будинка па 2.52 квартири та гуртожиток па 220 міст.
Скільки радощів було у перших працівників ОАТЕЦ біля свого нового житла. З спогадів Шевченко Т.И. Жили в вагончиках на дільниці ОМНУ. В одній частині був кабінет (прорабська), поруч – житло. Щастя було безмірне, коли отримали квартиру. Не лякало те, що не працювало опалення, не було води. А на вулиці був листопад . Ставали біля вікна-напроти сонця і грілися. Вже працював медпункт, магазин, їдальня, відділ зв’язку. Підприємства комунального призначення, прокладено 3 км водопроводу. Збудовано 12 км. доріг з асфальтовим покриттям.
Населений пункт не мав назви. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 2 лютого 1983 року йому було присвоєно назву Теплодар. А Одеський виконком своїм рішенням від 15 лютого 1983 року №113 підпорядковував селище Теплодар Біляївській міській Раді.
Будівництво селища набирало швидкі темпи. Це був дуже важливий стратегічний об’єкт держави. Сторінки газет майоріли статтями про мирний атом. До травня 1983 року на об’єктах АТЕЦ, що будуються та в селищі розміщувалось 47 різноманітних організацій, в котрих працювало 2775 чоловік, в тому числі 24 будівельні організації, З транспортні організації, житлово-експлуатаційний комбінат, 15 підприємств торгівлі та побуту, здравпункт, фельдшерсько-акушерський пункт та аптека.
У 1981 році була створена дирекція ОАТЕЦ, директором якої був Лубенський В.Ф., його замісником – Руденко 1.1, секретарем директора – Макеєва А. О., старшим інженером – Передрій А.Ф., бухгалтером-касиром Цуркан Л.К., старшим інженером-економістом Анферова С.І., старшим інженером Пінчукова Т.В.
Дирекція базувалась на Піонерній базі. Всі кабінети розміщувались у вагончиках. Але це не заважало працівникам самовіддано працювати.
З самого початку будівництва ОАТЕЦ почало працювати транспортне підприємство, яке базувалося на Піонерці (територія, що знаходилась в 4,5 км південно-східніше промплощадки). Першим начальником АПО
був Ус, потім Апілат В.М., Фільчаков, Казимір, Поляков В.Ф.
Починали з десятка автомобілів, якими керував Бельчик В.Д. Першими водіями були: Рогачко М, Малишев О, Гусаченко Ю., Тіосса В., Харитонов М., Шаров В, Попов, Жуков Є., Грабовецький С., Лісунов В.,
Бардієвський М., Хоменко С., Кисляков В., Кочелаєвський М., Мельниченко В., Шевченко А., Довженко О., та ін. В квітні 1983 року територія АПО вже знаходилась на північному заході житлоселища.
Першими диспетчерами були: Нікіфорова Т.І., Федоренко О.Т., Лук’янченко Є. В бухгалтерії працювали Спічак 0.0, Буткевич Л., в плановому відділі Рєзнікова В.Н., Шарова Л.
Ще фото:
