Надайте базову психологічну підтримку. Уважно слухайте. Не примушуйте людину говорити. Спитайте про те, чого вона потребує або що її непокоїть. Допоможіть задовольнити базові потреби, отримати доступ до необхідних послуг, зв’яжіться з родиною та соціальними службами. За можливості переконайтесь, що людина не завдасть шкоди собі або іншим.
Запропонуйте додаткову підтримку. Поясніть людині, якою може бути реакція на горе. Будуть доречними такі слова, які наводить посібник «Базові навички турботи про себе та інших»:
-
«Люди по-різному реагують на втрати. У деяких людей сильна емоційна реакція, а в інших — слабка».
-
«Якщо ви плачете, це не означає, що ви слабка людина. Люди, які не плачуть, також можуть відчувати сильний емоційний біль, але виражають його інакше».
-
«Вам може здаватися, що сум і біль, які ви відчуваєте, ніколи не пройдуть, але переважно ці почуття з часом зменшуються».
-
«Іноді люди якийсь час почуваються добре, потім їм щось нагадує про втрату і тоді вони можуть почуватися так само погано, як і на початку. Це нормально, такі почуття з часом теж слабшають і ви відчуватимете їх не так часто».
-
«Не існує правильних і неправильних шляхів переживання горя. Іноді ви відчуватимете сильний сум, а в інші дні можете відчувати радість. Не критикуйте себе за те, що ви відчуваєте у цю хвилину».
Обговоріть моделі скорботи та адаптації. Запитайте, чи є можливість провести церемонії або ритуали прощання з людиною традиційні для її родини. Якщо для цього є якісь перешкоди, допоможіть їх подолати, якщо це можливо. Заохочуйте людину до повернення до звичайного нормального життя (у школі, на роботі, вдома або в соціальному житті), якщо це припустимо.
Джерело: Програма ментального здоров’я “Ти як?”