Кобзарю!
Знов
до тебе я приходжу,
бо ти для мене совість і закон.
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний і глибокий сон.
Ліна Костенко
Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) видатний український поет, художник, громадський діяч, перекладач, автор “Кобзаря”, співробітник Київської Археологічної комісії, академік гравірування (1860) – символ української нації.
Свого часу відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому.
25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у багатодітній родині кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко народився Тарас.
1823 р., коли Тарасу було дев’ять років, померла мати і батько одружується вдруге, а 1825 року помирає і сам батько Тараса.
Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька, який став опікуном сиріт, а згодом іде школярем-попихачем до кирилівського дяка, де його життя було постійно напівголодним і він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а відтіля – у село Тарасівку до дяка-маляра. Утративши надію стати маляром, Тарас повертається до Кирилівки й пасе громадську череду…
Так, життєвий шлях у нього був не простим: кріпак, вільний, полонений.
835 творів Тараса Григоровича Шевченка збереглося і дійшли до нашого часу в оригіналах та частково в гравюрах на металі й дереві граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка.
Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 278 втрачених і досі не знайдених робіт— це портрети, композиційні та міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди виконані у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів.
Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша — авторські дати.
10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.
Так відійшов у вічність Тарас Шевченко – поет, художник, мислитель.
У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, нації, символом поступу до внутрішньої свободи, що надихає жити, боротися, кохати.
Відділ освіти, культури, молоді та спорту УОКС ВКТМР.