І не злічить глибоких ран
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей…
15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав (Указ Президента України від 11 лютого 2004 року №180/2004).
10 років – з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року тривала війна в Афганістані. Це незагоєна рана, невідступний біль, порожнеча в серцях батьків і дітей. Через «афганське пекло» пройшли десятки тисяч солдат – вони виконали військовий обов’язок, проявили велику мужність і відвагу.
15 лютого 1989 року скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців, які загинули у боях і померли від контузій, ран, хвороб і травм та пропали безвісти. Важкий, сумний підсумок – кожна війна несе смерть.У війни холодні очі, свій рахунок та безжалісна арифметика…
Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали – «Мамо, я живий…».
Афганська війна… Її історія написана кров’ю солдат та сльозами жінок і матерів.
Скільки сліз?! Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна і фотографія у чорній рамці… За майже 10 років бойових дій, на цвинтарях України з’явилося понад три тисячі свіжих могил з юними обличчями на фотографіях. Вічний біль…Вічна скорбота…
Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.
Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
Нехай же ніколи не знають війни наші діти і онуки!
Любові великої і небесної, миру і злагоди дай, Господи, моєму народові і всім народам сущим на землі!
Відділ освіти, культури, молоді та спорту УОКС ВКТМР