Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
На жаль, відносини між роботодавцями та найманими працівниками не завжди відповідають нормам чинного законодавства. Часто працівники офіційно отримують лише частину платні, а решту зарплати – у «конверті». Таким способом роботодавці ухиляються від сплати податків.
Погоджуючись на «тіньову» зайнятість, працівники позбавляють себе можливості користуватись щорічними відпустками, права при звільненні отримати грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, а у випадку виробничої травми або захворювання – оплати лікарняних листів, страхових виплат, і т. ін.
Законом про Державний бюджет України на 2018 рік, прийнятим Верховною Радою України 7 грудня 2017 року, встановлено підвищення мінімальної зарплати з 1 січня 2018 року до 3723 гривень.
З цього часу роботодавці зобов’язані щомісяця нараховувати працівнику за повний відпрацьований місяць заробітну плату не менше 3723 грн. Якщо ж заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, то роботодавцю необхідно провести доплату до рівня мінімальної, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.
Мінімальними державними гарантіями в оплаті праці є не лише мінімальна зарплатня, але й норми і гарантії в оплаті праці, які передбачені частиною 1 статті 12 Закону України «Про оплату праці».
Кожний найманий працівник повинен вимагати від роботодавця легального оформлення трудових відносин через укладання трудового договору. У разі відмови роботодавця, за захистом своїх конституційних прав кожен громадянин має право звернутися до компетентних державних органів.
Отже, шановні громадяни пам’ятайте, що легальна зайнятість – це, насамперед, захист соціальних та трудових прав і гарантій громадян. Якщо людина дбає про своє майбутнє, майбутнє держави, а відтак – майбутнє своїх дітей та онуків, то вона повинна свідомо та відповідально ставитися до свого легального працевлаштування.