Перша прикмета освіти – знати
минуле і сучасне свого народу. (Іван Франко)
Оде́ська о́бласть — найбільша за територією область України, розташована на південному заході країни. Одна з найрозвиненіших областей країни в економічному, туристичному, культурному та науковому напрямках. На півночі та сході межує (за годинниковою стрілкою) з Вінницькою, Кіровоградською та Миколаївською областями, омивається водами Чорного моря, на півдні — з Румунією, на заході — із Молдовою. Одеську область було утворено 27 лютого 1932 року,коли ЦВК СРСР затвердив постанову IV позачергової сесії ВУЦВК від 9 лютого 1932 року про створення на території Української СРР п’яти областей. У 1954 році до її складу увійшла територія колишньої Ізмаїльської області (територія від Дністровського лиману до р. Дунай).
Територія сучасної Одеської області заселена з часів пізнього палеоліту. Також знайдені залишки поселень часів мезоліту та неоліту, пам’ятки трипільської, гумельницької та усатівської культур. Доба бронзи представлена пам’ятками скотарських і землеробських культур (зокрема, ямної, катакомбної та зрубної культурно-історичної спільності, сабатинівської та білозерської культур). Із VII по III ст. до н. е. господарями цієї території були скіфи, а з II ст. до н. е. по III ст. н. е. — сармати. У VI ст. до н. е. на чорноморському узбережжі греки почали засновувати колонії (у тому числі Тіру та Ніконій), які проіснували до епохи Великого переселення народів. У III—IV ст. територія Одеської області входить у зону поширення черняхівської культури. Починаючи від навали гунів (кінець IV ст.), у причорноморських степах домінували кочові тюркські народи (авари, болгари, печеніги, половці).
У межах області налічується близько 1134 малих річок і струмків та 200 річок довжиною більш ніж 10 км, велика кількість з яких влітку пересихає, 15 прісноводних та морських лиманів (найбільш великі Дністровський, Тилігульський, Хаджибейський, Алібей, Бурнас, Будакський, Куяльницький, Кучурганський), 68 водосховищ, 45 озер, з них прісноводних озер: Кагул, Ялпуг, Катлабух та солоноводних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас). Також на узбережжі Чорного моря розташовано ряд лиманів, повністю або частково відгороджених від моря пересипами, найбільші з яких — Хаджибейський, Куяльницький та Тилігульський.
Серед природних багатств, які активно використовуються у курортно-рекреаційному господарстві області, важливе місце посідають лікувальні грязі та ропа Куяльницького, Хаджибейського, Шаболатського лиманів, сірчано-водневі, гідрокарбонатні, йодо-бромні та натрієві мінеральні води, які дають можливість ефективно лікувати захворювання органів кровообігу, нервової системи, органів дихання не туберкульозного характеру, органів травлення, порушення обміну речовин тощо.
Своєрідність туристично-екскурсійного потенціалу області також визначена численними пам’ятками різних часів з відомими історико-культурними заповідниками, пам’ятниками та музеями. Це відомі у світі Одеський державний академічний театр опери та балету, знамениті Потьомкінські сходи, українська Венеція — місто Вилкове, фортеця XII — XV сторіччя в місті Білгород-Дністровському, розкопки античних міст Тіри і Ніконії, пам’ятники культової архітектури в містах Одесі, Ізмаїлі, Рені, Кілії та багато чого іншого.
Понад 5000 об’єктів культурної спадщини та 120 об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення створили Одещині імідж одного з найбільш відомих і популярних, насамперед через свою самобутність, місць для відвідування туристами і відпочивальниками.
На території області є 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення — Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, Тилігульський регіональний ландшафтний парк.
Одеські катакомби – унікальний об’єкт. Катакомби відомі тим, що є найдовшим у світі підземним лабіринтом; за оцінками, їх загальна довжина становить 2,5 тисячі кілометрів.
Відділ освіти, культури, молоді та спорту ВКТМР.