17 березня, 1917 року була відбулось створення української центральної ради.
Для українців – це була неймовірна подія. Це було не тільки координоване, сполучене співробітництво всіх українських партій і впливових організацій, а виразний, необхідний прояв існування української нації. Центральна Рада явилась найкращим доказом цього. Коли б вона не виникла в Києві, то утворилась би в Харкові, в Полтаві, Одесі. Вона мусила бути, бо нація мусила, як така, як уся нація, як певний організм, мати єдиний вираз, єдиний орґан свого прояву. Це був центр, до якого радіусами стікались усі хилитання пробудженої, національної енерґії; з усіх куточків, з усіх великих і малих пунктів животворіння національного орґанізму простягались до центру нерви нації. Сюди збігались усі жалі, всі кривди, всі надії, сподівання, плани, розрахунки, міркування. Тут вони перепалювалюсь, перетирались, проходили через усі знаряддя політичної майстерні й виходили до мас у точних, викреслених, то гарячих, запальних, то урочисто-суворих, немов холодних лозунґах, які по нервах, через вузли-орґанізації неслись у тіло нації й у той чи інший спосіб посували її вперед.
Таким чином, Центральна Рада з’явилась у досить важливий момент для українського народу, показавши прагнення до власної держави. Так, дійсно, згодом відбулись численні прорахунки, які призвели до занепаду цієї першої української демократичної ініціативи. Але то вже зовсім інша історія….
В.о. начальника відділу культури О.П.Цельник