Причини проявів насильства та його види:
Переважна більшість дорослих, які чинять насильство над своїми дітьми, в дитинстві самі зазнавали насильницьких дій. Ставши батьками, вони починають застосовувати ті ж методи виховання, що й їхні батьки. Крім того, насильство стає наслідком життєвих негараздів, від яких потерпає людина, тому дорослі виливають свій гнів і розчарування на дітей навіть без наміру їм зашкодити.
Серед факторів ризику, які спричиняють насильство в сім’ї, є такі:
-злидні;
-соціальна ізоляція;
-часті кризи в сім’ї;
-безробіття;
-вживання наркотичних речовин та алкоголю;
-відсутність виховних навичок;
-імпульсивність;
-насилля з боку інших дорослих членів сім’ї.
Насильство над дітьми в сім’ях, як правило, є циклічним процесом. Буває раптовим, довготривалим і систематичним:
- Раптовий характер насильства може призвести до тяжкої фізичної травми дитини або до смертельного випадку.
- Систематичний характер спричинених насильницьких дій не завжди є очевидними, проте може загрожувати життю дитини.
- Довготривалий систематичний характер насильницьких дій заважає повноцінному розвитку дитини.
Існують різні види насилля над дітьми: фізичне, сексуальне, емоційне та занедбаність.
Фізичне насилля – це будь-яка фізична травма, причиною якої може бути побиття, удари, укуси, опіки або будь-яка інша фізична шкода, завдана дитині. Травма може бути навмисною і ненавмисною, а також наслідком надмірних дисциплінарних вимог чи покарання.
Ознаки фізичного насильства:
-синяки або поламані кості;
-відбитки предметів предмета;
-синець або поріз, якому немає пояснень;
-залисина;
-боязнь дорослих, особливо батьків;
-агресія;
-боязнь фізичного контакту, такого як рукостискання, обійми, будь-якого дотику.
Сексуальне насилля – інцест, зґвалтування, експлуатація дитини в проституції, ексгібіционізм, содомія. Сексуальне насилля є найменш відкритим видом насилля, тому що дорослі, як правило, через сором, що може відчувати дитина, спонукають її до таємності і мовчання.
Ознаки сексуального насильства:
-таємність;
-надмірний прояв уваги до всього, що пов’язане з сексуальною темою;
-побоювання певної людини чи члена сім’ї;
-надмірна піддатливість;
-агресія;
-ускладнення при ходьбі чи сидінні.
Емоційне насилля – вербальне або психологічне насилля, інтелектуальна травма. Емоційне насилля можна визначити як дії або недбале ставлення батьків/опікунів, піклувальників, які спричинили чи могли спричинити серйозні емоційні чи інтелектуальні порушення, його причиною може також стати надмірне покарання або його незвичні види. Діти, що стали жертвами сексуального чи фізичного насилля, переважно зазнали й емоційного насильства.
Ознаки емоційного насильства:
-відставання у порівнянні з однолітками у фізичному та соціальному розвитку;
-порушення мови, сну, прийому їжі;
-систематичне повторювання дій, зокрема – розкачування, смоктання пальців, кусання;
-відсутність зосередження та уваги;
-відсутність інтересу чи емоцій;
-депресія або віддаленість;
-агресія.
Занедбання буває педагогічне, емоційне, медичне. Найбільш доцільно зупинитися на фізичному занедбанні.
Фізичним занедбанням є незадоволення основних фізичних потреб дитини в їжі, одязі, гігієні, житлі.
Ознаки фізичної занедбаності:
-брудний та пошкоджений одяг, невідповідний до сезону;
-безсоння;
-недотримання гігієнічних норм;
-медичні проблеми, які не піддаються лікуванню;
-ховання або крадіжка їжі;
-відсутність або низький рівень соціальних навичок;
-бездоглядність;
-нездатність до навчання, невідповідність розумових здібностей віковим нормам.
Незалежно від віку діти, які постраждали від будь-якого виду насильства, як правило, в подальшому можуть мати такі проблеми:
-відсутність здібностей до навчання;
-небажання ходити до школи;
-схильність до скоєння злочинів, жорстоке поводження;
-проституція;
-інфекції, що передаються статевим шляхом;
-підліткова вагітність;
-вживання алкоголю або наркотиків;
-безробіття;
-посттравматичні стресові розлади;
-депресія або низька самооцінка;
-дефекти мовлення;
-ушкодження головного мозку;
-схильність до самогубства.
Роль соціального працівника у взаєминах батьків та дітей.
Соціальним працівникам надзвичайно важливо вміти розпізнавати ознаки насильства над дітьми та розуміти їх поводження внаслідок цього; постійно поповнювати свої знання про особливості дитячого розвитку та характерні для кожного віку дитини риси поведінки.
Необхідно пам’ятати:
-як і всі люди, діти теж мають свої потреби;
-компенсація потреб впливає на поводження дитини;
„хороша поведінка” і „погана поведінка” – це визначення, що властиві батькам;
-діти не поводяться погано, вони поводяться відповідно до своїх потреб;
-поведінку дитини слід сприймати об’єктивно;
-якщо батьки не можуть прийняти будь-яку поведінку своїх дітей, соціальний працівник повинен націлювати їх на її зміни без завдання дитині фізичної чи моральної шкоди;
-поводження немовлят невідповідно до віку завжди має причини, які слід з’ясувати;
-дітям слід допомагати відчувати своїх батьків;
-більш доцільним є зміна оточення дитини, ніж її самої.
Діти — це особистості, хоч ще й маленькі. Потрібно не тільки любити, але й поважати їх. Виховання — складний процес, який вимагає зусиль та терпіння. Не варто вимагати від дитини бути ідеальною. Не буває такого, щоб малюк все знав і вмів однаково добре. Не потрібно порівнювати своїх дітей з іншими (натомість звертайте увагу на попередні досягненнями самої дитини).
Якщо неприємна ситуація сталася при сторонніх людях, краще поговорити з дитиною вдома наодинці, а не відчитувати її на місці. І найважливіше: потрібно частіше показувати дітям нашу любов, не забувати про пестощі, обійми та приємні слова. Вони так їх потребують! До того ж, це кращий захист малюків від жорстокого поводження.